Неймовірна Instaосінь

Instagram просто шаленіє від осені, очі розбігаються від світлин. А основне: вони настільки різні, що часом й не віриться, що це одна й та ж пора року.

Автор: @ros_golovchanskyi

Для когось це пора захоплення кольором, який не треба шукати: він тут, під руками, ще й такий, що сама не придумаєш.

Автор: @kostia.ntyn

Фото інших хочеться роздрукувати великим-великим форматом, хоч на всю стіну. Повісити вдома, закутатись в плед, взяти каву/чай і книгу, час від часу дивлячись на фото. Воно то надзвичайне, але спостерігати його хочеться саме в теплому вдома 🙂

Автор: @martasyrko

Для когось осінь уособлюється не виключно з природою, а з твоїм особистим станом, який часто передає й настрій навколо.

Автор: @yelenamuse

Ну і як про осінь без осіннього Львова. Мені дуже подобається, що Львів на осінніх світлинах такий спокійний і самотній. Можливо, старе місто Лева й хоче того спокою, тільки ми своєю любов’ю до нього не можемо йому ту самотність/спокій подарувати 😉

Автор: @majagrabchak

Автор головного зображення: @pavel_lesko

Епоха креативних наукових просторів

Колись, перебуваючи в одній з наших наукових установ, видала фразу: «Як можна мислити креативно й цікаво, працюючи у таких стінах?!» Тепер тішуся, що так думаю не тільки я.

Від: ucu.edu.ua

Мало хто з моїх львівських «фейсбучних друзів» не відреагував на відкриття Центру Митрополита Андрея Шептицького. Архітектура його надзвичайна і, як зазначив президент УКУ Борис Гудзяк: «…справедливим було, щоб тут повстало щось у дусі Львова, але з ХХІ ст.» Мені подобається такий Львів ХХІ ст. ))) Архітектор Центру Стефан Беніш зазначив, що «хороший університет базується на ідеї, концепції викладань, а архітектура може лише допомогти у цій справі». Думаю, ця допомога є суттєвою. Центр Шептицького складається з п’яти поверхів, і це не просто бібліотека: тут знаходяться й офісні приміщення, конференц-зали й інші креативні простори.

Від: Лабораторія ідей

Буквально через місяць після відкриття цього наукового креативного простору відкрили інший: менший, але такий, що впевнено заявив про себе. Я про University open space на базі Львівського національного університету ім. І. Франка. Простір відкрито як місце комунікації та реалізації ідей, джерело натхнення та інновації. Цікаво, що тут уже благодійно виступили дуже цікаві спікери: чого вартий один Володимир Бєглов (співзасновник «Радіо Сковорода» та The Ukrainians).

Від: Платформа взаєсодій “Простір”

Але не Львовом єдиним. Нещодавно у головному корпусі Національному університеті водного господарства та природокористування (м. Рівне) покреативили місцеві художники. Проект отримав назву: The Wall – мистецький проект у Рівному. Його реалізацію перетворили у справжній перформенс: п’ятеро рівненських художників протягом 24 годин творили п’ять муралів на п’ятьох поверхах вузу. Це все ще й транслювалося on-line.

Тематика кожного муралу різна й залежить від уподобань художника. Їх поєднувала тільки кольорова гама, спільна ідея та Стіна. Зате зміни неймовірні:

Було. Від. Платформа взаємодій “Простір”

Стало

А мети: перетворення непримітного сходового приміщення корпусу на незвичайну арт-галерею, досягли точно. Офіційне відкриття арт-об’єкту відбулось 27 вересня.

Ми любимо слово “креатив”! Можливо, воно стане означенням нашої епохи… і дуже тішить, коли креатив по-троху, часто знизу (серед перелічених випадків тільки створення Центру Шептицького ініціювалося керівництвом вишу), стає складовою університетського простору.

Як навчитись розуміти свою значущість (за Харукі Муракамі)

Поради з японського самосприйняття дає «найменш японський автор з усіх відомих авторів Японії» – Харукі Мукарамі у книзі «Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі». Робота в першу чергу присвячена людині, яка позиціонує себе «порожньою посудиною», хоча таке самосприйняття не завжди відповідає баченню оточення. Автор прагне, щоб така особистість зрозуміла: вона та її життя варте того, щоб бути:

«Живи повним життям. Яким би мілким і нецікавим воно не було, життя варте, щоби жити. Узявши нитку логіки, прилатай на свою мірку те, що вартує того, аби жити»

1. Найперше, якщо ти дійсно «порожня посудина», то стань «посудиною чудової форми. Посудиною, яка викликає гарні відчуття, такою, що хтось мимохіть захоче у неї щось покласти».

2. Зрозумій, що немає людей без індивідуальності, просто «в одних людей її видно відразу, а в інших — ні».

3. В житті кожної людини є період/періоди провалу і їхня наявність просто необхідна: «Яким спокійним і розміреним не видавалося б життя людини, у ньому завжди є період провалу. Ймовірно, його можна назвати періодом для ламання». Власне для ламання рамок, без яких неможлива свобода людини. Ми повинні і поважати, і ненавидіти ці рамки: «У будь-чому є щось таке як рамки. І у мисленні теж. Не потрібно їх щоразу боятися, але боятися поламати також не можна. Це дуже важливо, щоби звільнитися».

4. Чітко окресли хоча б крихітну мету свого життя: «Якщо людина у своєму житті знайде хоча б один чітко окреслений предмет, до якого вона матиме інтерес, то це вже можна назвати великим успіхом».

Фото: Сергій Юрків

5. Застав себе день за днем створювати те, «що видно оку» і у тебе не буде «часу на сумніви».

6. Пам’ятай, що ми всі талановиті, але й не вимагай від себе забагато і не обтяжуй себе талантом, адже: «Талант — це як посудина. Її величини не зміниш, скільки не бийся. Якщо посудина вже повна, більше води туди не наллєш».

7. Ти відчуваєш і це багато значить: «Це ще добре, що мене болить. Направду погано стане, якщо я нічого не відчуватиму».

Фото: Сергій Юрків

8. Пам’ятай: «У нашому житті бувають речі занадто складні, щоби пояснити їх будь-якою мовою… Кожен живе, обтяжений якимись речами. Щось одне пов’язане з іншим. Коли тобі здається, що ти вже дав собі раду з чимось одним, то вилазить інше… звільнитися може бути не так легко».

9. Не вимагай від людей, щоб вони завжди розуміли тебе правильно. Не вимагай від себе робити всіх людей щасливими, адже: «Життя — складний музичний запис. Сповнене шістнадцятих нот, тридцять других, багатьох дивних знаків та незрозумілих позначень. Не так легко його відчитати. Навіть правильно відчитавши і правильно перетворивши його на музику, не можеш мати певності, що люди правильно зрозуміють та оцінять закладений у ньому зміст. Не можеш мати певності, що це зробить людину щасливою».

Джерела:

Мукарамі Харукі. Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі. Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2017. 304с.

http://litakcent.com/2008/10/07/dmytro-knjazhych-haruki-murakami-vid-sjamisenu-do-saksofonu/

Як насмілитися реалізовувати ідеї та конкретизувати мрії: поради Лорана Гунеля

Художня література, написана психологом, – це цікаво, коли там передається психологічна практика – ще й корисно. Власне такими є праці Лорана Гунеля – дипломованого спеціаліста з особистісного розвитку (навчався у Каліфорнійському університеті). Його книги користуються неабиякою популярністю, тому й продаються у більш ніж 23 країнах світу. Праця автора «Бог завжди подорожує інкогніто»  в першу чергу зацікавила через поняття «невільної людини». За Л. Гунелем це ті особи, які не живуть для себе; які бояться висловити свою думку, щоб не розчарувати інших; у яких є брак самоповаги; вони постійно скаржаться та приміряють на себе роль жертви. Щоб змінитися, в першу чергу потрібно навчитися чинити опір (за автором):

  1. Ідіть навпростець проти об’єктів вашого страху, аж поки страх не щезне, а не ховайтеся в куток і плекайте свій ляк перед незнайомцями.
  2. Вчіться висловлювати незгоду, суперечте й висловлю­йте власні бажання, щоб отримувати те, що вам потрібно.
  3. Не догоджайте і навчіться не надто перейматися дум­кою інших про себе. Звикайте до того, що ви не завжди відповідатимете цінностям, критеріям оточення; треба насмілитись виявляти свою відмінність, навіть якщо часом вона буде дивною. Тоді ви отримаєте відчуття лег­кості, а надто — свободи.

    Фото: Сергій Юрків
  4. Ви поводитесь як жертви, тому що ваш мозок не знає інших варіантів. Розвинути їх можна тільки новими навичками. Тоді побачите, що можете поводитись якось інакше. А згодом ваш мозок сам швидко обере новий варіант дій, якщо той буде більш корисним.

Л. Гунель пропонує звикати до опору наступним чином:

  1. Тричі на день поводьтеся неправильно, у будь-якому сенсі, в якихось дрібничках. Треба, щоб ви ставали неідеальними на якийсь час, усвідомлюючи, що всеодно залишилися живими, нічого для вас не змінилося і стосунки з іншими не погіршились.
  2. Двічі на день відмовляйте у проханні інших чи навіть суперечте їм.

Л. Гунель впевнений, що людина перестає бути невільною, коли навчиться отримувати бажане. Останнього неможливо досягти без:

  1. Вміння правильно комунікувати. Л. Гунель говорить не просто про передачу слів та інформації, він вимагає від вас емоційної комунікації. Досягти її можна тільки маючи бажання увійти у світ співрозмовника, бути готовим зрозуміти, що означає “бути в його шкурі”: отримувати задоволення від спроб думати, як він, вірити в те, у що він вірить, роз­мовляти, як він, рухатись, як він… Коли ви досягнете цього, зможете досить чітко відчувати, що відчуває інший, і на­справді зрозуміти його. Кожен із вас відчує, що ви на одній хвилі. Потім, звісно, ви можете повернутися до вашого звичайного світогляду. Ви зберігатимете якісну і взаємови­гідну комунікацію. Ви побачите, що інший намагатиметься зрозуміти вас. Він почне цікавитися вашим світом, мо­тивований бажанням не втратити таку якість стосунків… І тоді вам буде достатньо бути самими собою, просто і природно демон­струючи йому свою систему цінностей. І він виявить до неї інтерес. Для цього зовсім не потрібно просити його змінитися чи повчати його… “Людей не можна змінити, можна тільки показати їм шлях, а потім викликати гостре ба­жання йти цим шляхом”. Головне пам’ятати: досягти цього рівня комунікації неможливо “без любові до співрозмовника, навіть маленької”.
  2. Подолання відчуття помсти. “Коли людина шукає помсти, — вона шкодить собі. Адже лють генерує енергію, силу; ця сила може бути перенаправлена і використана на дії, які слугува­тимуть вашим інтересам, тоді як помста не принесе нічого, крім руйнації. Перш за все потрібно висловитись, або сказавши кривднику, що ви думаєте про його вчинок, або зробивши це символічно. Наприклад, написати листа, у якому вихлюпнете усю гіркоту й злість. А потім цього листа спа­лити чи викинути в річку… Наступний етап — використати енергію, яка зі­бралась від люті, на дії: наприклад, насмілитися зробити щось, чого ви ніколи не робили, — щось конструктивне, що стане вам у пригоді”.
  3. Підвищення самоповаги. “Ми всі народжуємося з однаковим потенціалом віри в себе, потім чуємо коментарі батьків, вихователів, учителів… Якщо ж раптом так прикро склалося, що всі вони йдуть лише в напрямі негативу — висловлюють критику, докоряють, звертають увагу на всі наші хиби, промахи і невдачі, — у нашу манеру мислення закарбовується від­чуття неповноцінності й самокритики. У довгостроковій перспективі це призводить до того, що найменша невдача завдає нам болю, другоряд­ний промах змушує сумніватися в собі, найлегша критика вже дестабілізує й обеззброює нас. Мозок звикає реагу­вати негативно — усі нейронні зв’язки посилюються з кож­ним негативним досвідом. Треба привчати мозок до нового. Досить часто змушувати продукувати думки з позитивними асоціаціями, відтворювати позитивні емоції, допоки нові нейронні зв’яз­ки не сформуються, не закріпляться і, зрештою, не закар­буються. Для цього потрібен час”. Наприклад, “щовечора витрачати кілька хвилин, згадуючи день і записуючи три дії, які ви виконали протягом нього і якими ви пишаєтеся”. Робити це потрібно протягом 100 днів 🙂

    Фото: Сергій Юрків
  4. Вміння боротися з доріканнями. Коли вас оточують люди, які завжди готові покри­тикувати ні за що чи дорікають несправедливо, у жодному разі не можна виправдовуватися — так ви підтверджуєте їхні слова. Замість цього, ставте їм купу за­питань — і нехай виправдовуються вони! І тисніть, не полишайте їх. Вони — а не ви — мусять довести, що їхні закиди обґрунтовані.

 

Як написати резюме

Нещодавно передивилась своє резюме (склала його майже 5 років тому) й подумала, що навіть не хотіла б його прочитати, не те що найняти людину з таким CV. Але якщо переписувати, то як? І тут натрапила на статтю в The Independent. Автором її є Кеті Сімон, яка стверджує, що завдяки складеному нею резюме, її запросили на співбесіду у топ-20 світових компаній (зокрема, Google). Ось які рекомендації вона дає:

  1. Думай про своє резюме як про начерк співбесіди на омріяну роботу. Які питання ти б хотів/ла, щоб тобі задали? Як ти хочеш вразити роботодавців? Про що б ти хотів/ла поговорити в першу чергу, а чого уникнути? Розумій: вони не матимуть про тебе іншої інформації, крім резюме. А воно виглядає привабливо?
  2. Прагни до ясності. Забагато слів = безлад = збиває з пантелику = відмова. І не має значення наскільки ти вражаюча особистість. Усувай усе, крім основного. Нещадно викидай секції, слова, фрази. Читаючи окремі рядки, запитуй себе: «Чи це покращить сприйняття мене компанією?»
  3. Будь чітким/ою. Все повинно комфортно розміщуватись на одній сторінці. Кожна секція повинна містити не більше, ніж 3-4 підсекції; підсекція – не більше трьох позицій (двох достатньо). Кожна секція, підсекція, позиція повинна писатись з нового рядка. Це допоможе зосередити увагу на основі, яку ти хочеш подати.

    Зразок резюме Кеті
  4. Наголошуй спочатку на результатах, потім на навиках. Для прикладу (одна з позицій резюме Кеті): «Зростання на 40% кількості осіб, що стежать за моєю сторінкою у Facebook» замість: «Загальне зростання акаунтів Facebook і Twitter». Конкретизуй: «Зростання трафіку сайту і конверсії KPIs з використанням SEO стратегій» замість: «Використання SEO стратегій для підвищення трафіку сайту». Пам’ятай, компанії наймають кандидатів, які дають їм результати.
  5. Включи секцію проектів. Якщо ти щось зробив/ла поза навчанням, основною роботою чи на твоєму особистому блозі, потрібно повідомити про це. Кеті вказує, що під час навчання у коледжі вона запропонувала зосередити маркетингові заняття  на благодійності. Це було прийнято і використовується й досі. І не треба думати: «Кого це цікавить, якщо йдеться про повну зайнятість?»
  6. Спрямуй роботодавців на інші джерела інформації про тебе. Ти не можеш зафіксувати про себе все на одному аркуші. Якщо роботодавці захочуть дізнатися про тебе більше, то спрости їм процес пошуку. Кеті включила у резюме лінки на її портфоліо on-line, особистий website, Twitter, Instagram, фотоблог.
  7. Можеш виключити секції про твої колишні місця праці. Коли маєш більше ніж три попередні місця роботи, то додай тільки ті, які, ти певен, позитивно вплинуть на твоє сприйняття роботодавцем. Пам’ятай, що це начерк твоєї омріяної співбесіди. Ти ж не хочеш витрачати цей час на розмови про доставку піци чи минулорічні лабораторні дослідження?
  8. Включи щось чудернацьке. Кеті пише, що її брат отримав магістерський ступінь «стільців і сидінь» (це надавалось до його навчальної програми) (якщо я правильно зрозуміла 😉 ), що демонструє його креативність і дисциплінованість. До того ж, робить більш запам’ятовуваним кандидатом. Натомість, ти можеш відправити посилання на YouTube з твоїм відео про випічку чи відомості про свою перемогу у змаганнях з серфінгу. Навіть якщо це не стосується роботи, воно демонструє твої позитивні характеристики: уяву, витримку тощо.
  9. Пиши резюме для кожного роботодавця. Так, це потребує часу, але не так і багато. Створи резюме із різноманітними секціями й підсекціями, які можна відкинути в разі потреби. Тобто, на більш технічну роботу ти надсилаєш резюме з одним набором секцій, на гуманітарну – з іншим. Це особливо корисно, якщо ти шукаєш роботу у більш ніж одній галузі, чи більш ніж в одному типі професії.

Джерело: The Independent