Таємничі підземелля г. Гарай (м. Жовква)

Коли легенди оживають: на г. Гарай у Жовкві було виявлено засипані підземелля. Про них відомо багато легенд і переказів, деякі з них таки правдиві, тоді як інші – просто вигадка.

Ця гора має всього 362 м над рівнем моря, зараз це місце відпочинку жителів міста, з якого відкривається мальовнича панорама Жовкви.

За легендою назву горі дав сам Ян ІІІ Собєський. Король вийшов на неї, подивився на краєвид і сказав: «Ha raj!». Переказ красивий, проте назва існувала ще до Собєського: про ліси Гараю є відомості у ХVІ ст. А виявлені тут археологічні знахідки взагалі датуються епохою неоліту (V-ІІІ тис. до н.е.).

В 70-х рр. ХVІІ ст. тут розміщувався літній мисливський палацик Яна ІІІ Собєського. Побудували його у формі круглої вежі, що мала 12 м у діаметрі. Вежа була чотрьохповерхова. Звідси відкривалась прекрасна панорама жовківських володінь короля. У плацику король часто вечеряв з близькими й довіреними особами.

Палацик належно утримувався й за дітей Яна ІІІ. Пізніше він належав Радзивіллам, які й відреставрували його у середині ХVІІІ ст. Це був останній ремонт палацу на г. Гарай.

Уже в другій половині ХІХ ст. плацику на горі не було. Збереглась тільки модринова алея, яка з 1919 року була віднесена до пам’ятки природи Розточчя.

Проте, нещодавно на г. Гарай були виявлені засипані підземелля. Зразу ж почали згадуватись легенди про те, що до гори був прокладений підземний тунель, який мав відгалуження на чотири сторони. Одне вело до Львова, було найбільшим, тут можна було проїхати риссю на коні. Говорили, що у цьому тунелі були й місця для водопою коней. Інше відгалуження вело до Крехівського монастиря, ще одне – до Жовківського замку, й останнє – до потаємного виходу в лісі на схилі гори.

Вхід у підземелля

Насправді ж ці підземелля є нічим іншим як пивницями. Тут головно зберігали бочки з вином, пивом, водою. Виконували пивниці й роль сучасного холодильника.

Збудовані вони у 80-х рр. ХVІІ ст. біля мисливського плацику. Мали форму хреста, висоту 2 метри і 20-50 м довжини. Зліва у пивницях була криниця. Кажуть, що дружина Яна ІІІ Марисенька казала своїм дітям (їх у королівській сім’ї було аж чотирнадцять!), що коли будуть неслухняні, то втопить їх у криниці під Гараєм. Справа у пивницях знаходився комин. Це була шахта, через яку до палацу кошиками спускали випивку у пляшках.

Пивниці активно використовувались ще на початку ХVІІІ ст., коли Жовквою володів син Яна ІІІ Констянтин, відомий своєю любов’ю до гучних святкувань.

Зараз схиляються до думки, що пивниці виникли на місці пустки у горі. Раніше тут були поклади каменю, які використовували в будівництві. За Яна ІІІ утворені пустки обклали цеглою й стали королівськими пивницями.

Уже в першій половині ХІХ ст. пивниці не використовувались. Вони були засипані в радянський період. Зараз на горі можна знайти тільки окремі отвори, зроблені шукачами цікавенького. Всередині отворів таки зберігаються обкладені цеглою підземелля пивниць.

Музейники Жовкви підтримують ідею створення тут музею «Королівський винний льох» і, відповідно, розкопки й реставрацію засипаних пивниць.

Фото:

http://diaz.myzhovkva.com

Безвіз минулого: як подорожували у ХVІІІ ст.

Ми не уявляємо свого життя без подорожей. Давно зрозуміло, що мандри необхідні для натхнення, розвитку, часто самоаналізу… Інколи задумуєшся над тим, як добре, що живу в час, коли наочне пізнання світу є реальністю, і як шкода тих людей, що жили колись, не маючи такої змоги.

Проте, і колись були відчайдухи, мандрівки яких охоплювали простори не одного континенту, а інколи ці мандри й були їхнім життям.

Наявності закордонних паспортів з візами в той час не вимагали. Натомість тогочасними «візами» були:

  • хороша освіта і, відповідно, знання у певній, затребуваній галузі (інженерія, архітектура, сільське господарство тощо);
  • знання іноземних мов;
  • наявність впливової особи, яка б зацікавилась твоїми знаннями, бачила користь для себе з їх застосування і стала твоїм меценатом (останні могли як приймати іноземця у своїй державі, так і відправляти талановитого співвітчизника за її межі).

Власне всіма цими характеристиками володів Йоган Генріх Мюнц (1727-1798 рр.), практично «громадянин цілої Європи», який був «an everything» для сучасників.

Не зважаючи на подорожі всією Європою, і не тільки, Мюнц надзвичайно захоплювався, не шкодуючи слів-захвату, природними красою й багатством України, але про це далі:

«Край і клімат благословенні, поверхня місцевості надзвичайно різноманітна, як на вершині, так і в низині … долини багаті на джерела й струмки»

Народився він у Швейцарії, проте його рідне місто через деякий час приєднали до Франції. Походив із сім’ї міського патриціату. Професійно захоплювався малярством, архітектурою, картографією, а ще: геологією, мінералогією, ботанікою, рільництвом, годівлею і т.д.

Першу подорож здійснив до Іспанії, коли йому виповнився 21 рік. Тут він поринув з головою у вивчення архітектури. Після були Італія, де він навчався малярському мистецтву; Франція, де служив офіцером французької армії і здобув знання з військової справи та інженерії.

Мюнц. Вид на Трипілля.

Далі була Англія. Тут Мюнц займався головно архітектурою за меценатства письменника Горація Волпола. Мюнц все життя захоплювався готикою, тому створені ним проекти споруд були у цьому стилі: готична катедра в К’ю; Готичний дім для Річарда Бейтмана у Old Windsor у Беркширі; готичний апартамент «Єгипетська кімната» у Маріно (Дублін). У Лондоні виставляв й свої картини у 1762 та 1763 рр.

Саме в Англії Мюнц пережив особисту трагедію. Говорять, що у 1759 році він одружився з особою з родини Волпол, проте цей роман не сподобався меценату Мюнца. Шлюб протривав недовго, Мюнц покинув Англію й більше ніколи не зустрічаємо відомостей про наявність у нього сім’ї.

Після цього мандрівник відправився до Греції, Єрусалиму, потім була Голландія, де він знову зосередився на малярстві.

З 1779 року Мюнц перебував у Речі Посполитій. Основною ціллю його візиту була інженерна й металургійна практики та залучення його природничих знань. Точніше: він мав допомагати князю Станіславу Понятовському, який і став його меценатом, у господарській активізації його просторих українських володінь (з центром у Корсуні).

Палац Понятовського у Корсуні. Ймовірний автор проекту – Мюнц. Палац в його улюбленому східно-готичному стилі.

Проте, Мюнц не міг полишити малювати, саме тому був і надворним художником, і хронікарем подорожей князя. У подорожах Польщею та Україною Мюнц був сучасним репортером, крок за кроком не тільки записуючи особливості певних теренів: господарські, геологічні, архітектурні, людські; а й зображуючи побачене:

«Мешканців цих повітів є чисті і охайні, чистий і охайний є їхній одяг і білизна – і так на цілій Україні» 

З 1786 р. і до кінця життя Мюнц жив у Касселі (Німеччина). Покинув Річ Посполиту через якесь непорозуміння з меценатом. Мюнц так і не створив сім’ї, а всі збори своїх матеріалів заповів улюбленій учениці.

Джерело:

Budzińska E. Jana Henryka Müntza podróże malownicze po Posce i Ukrainie (1781-1783)

Головне зображення:

Фото Сергія Юрківа