Як насмілитися реалізовувати ідеї та конкретизувати мрії: поради Лорана Гунеля

Художня література, написана психологом, – це цікаво, коли там передається психологічна практика – ще й корисно. Власне такими є праці Лорана Гунеля – дипломованого спеціаліста з особистісного розвитку (навчався у Каліфорнійському університеті). Його книги користуються неабиякою популярністю, тому й продаються у більш ніж 23 країнах світу. Праця автора «Бог завжди подорожує інкогніто»  в першу чергу зацікавила через поняття «невільної людини». За Л. Гунелем це ті особи, які не живуть для себе; які бояться висловити свою думку, щоб не розчарувати інших; у яких є брак самоповаги; вони постійно скаржаться та приміряють на себе роль жертви. Щоб змінитися, в першу чергу потрібно навчитися чинити опір (за автором):

  1. Ідіть навпростець проти об’єктів вашого страху, аж поки страх не щезне, а не ховайтеся в куток і плекайте свій ляк перед незнайомцями.
  2. Вчіться висловлювати незгоду, суперечте й висловлю­йте власні бажання, щоб отримувати те, що вам потрібно.
  3. Не догоджайте і навчіться не надто перейматися дум­кою інших про себе. Звикайте до того, що ви не завжди відповідатимете цінностям, критеріям оточення; треба насмілитись виявляти свою відмінність, навіть якщо часом вона буде дивною. Тоді ви отримаєте відчуття лег­кості, а надто — свободи.

    Фото: Сергій Юрків
  4. Ви поводитесь як жертви, тому що ваш мозок не знає інших варіантів. Розвинути їх можна тільки новими навичками. Тоді побачите, що можете поводитись якось інакше. А згодом ваш мозок сам швидко обере новий варіант дій, якщо той буде більш корисним.

Л. Гунель пропонує звикати до опору наступним чином:

  1. Тричі на день поводьтеся неправильно, у будь-якому сенсі, в якихось дрібничках. Треба, щоб ви ставали неідеальними на якийсь час, усвідомлюючи, що всеодно залишилися живими, нічого для вас не змінилося і стосунки з іншими не погіршились.
  2. Двічі на день відмовляйте у проханні інших чи навіть суперечте їм.

Л. Гунель впевнений, що людина перестає бути невільною, коли навчиться отримувати бажане. Останнього неможливо досягти без:

  1. Вміння правильно комунікувати. Л. Гунель говорить не просто про передачу слів та інформації, він вимагає від вас емоційної комунікації. Досягти її можна тільки маючи бажання увійти у світ співрозмовника, бути готовим зрозуміти, що означає “бути в його шкурі”: отримувати задоволення від спроб думати, як він, вірити в те, у що він вірить, роз­мовляти, як він, рухатись, як він… Коли ви досягнете цього, зможете досить чітко відчувати, що відчуває інший, і на­справді зрозуміти його. Кожен із вас відчує, що ви на одній хвилі. Потім, звісно, ви можете повернутися до вашого звичайного світогляду. Ви зберігатимете якісну і взаємови­гідну комунікацію. Ви побачите, що інший намагатиметься зрозуміти вас. Він почне цікавитися вашим світом, мо­тивований бажанням не втратити таку якість стосунків… І тоді вам буде достатньо бути самими собою, просто і природно демон­струючи йому свою систему цінностей. І він виявить до неї інтерес. Для цього зовсім не потрібно просити його змінитися чи повчати його… “Людей не можна змінити, можна тільки показати їм шлях, а потім викликати гостре ба­жання йти цим шляхом”. Головне пам’ятати: досягти цього рівня комунікації неможливо “без любові до співрозмовника, навіть маленької”.
  2. Подолання відчуття помсти. “Коли людина шукає помсти, — вона шкодить собі. Адже лють генерує енергію, силу; ця сила може бути перенаправлена і використана на дії, які слугува­тимуть вашим інтересам, тоді як помста не принесе нічого, крім руйнації. Перш за все потрібно висловитись, або сказавши кривднику, що ви думаєте про його вчинок, або зробивши це символічно. Наприклад, написати листа, у якому вихлюпнете усю гіркоту й злість. А потім цього листа спа­лити чи викинути в річку… Наступний етап — використати енергію, яка зі­бралась від люті, на дії: наприклад, насмілитися зробити щось, чого ви ніколи не робили, — щось конструктивне, що стане вам у пригоді”.
  3. Підвищення самоповаги. “Ми всі народжуємося з однаковим потенціалом віри в себе, потім чуємо коментарі батьків, вихователів, учителів… Якщо ж раптом так прикро склалося, що всі вони йдуть лише в напрямі негативу — висловлюють критику, докоряють, звертають увагу на всі наші хиби, промахи і невдачі, — у нашу манеру мислення закарбовується від­чуття неповноцінності й самокритики. У довгостроковій перспективі це призводить до того, що найменша невдача завдає нам болю, другоряд­ний промах змушує сумніватися в собі, найлегша критика вже дестабілізує й обеззброює нас. Мозок звикає реагу­вати негативно — усі нейронні зв’язки посилюються з кож­ним негативним досвідом. Треба привчати мозок до нового. Досить часто змушувати продукувати думки з позитивними асоціаціями, відтворювати позитивні емоції, допоки нові нейронні зв’яз­ки не сформуються, не закріпляться і, зрештою, не закар­буються. Для цього потрібен час”. Наприклад, “щовечора витрачати кілька хвилин, згадуючи день і записуючи три дії, які ви виконали протягом нього і якими ви пишаєтеся”. Робити це потрібно протягом 100 днів 🙂

    Фото: Сергій Юрків
  4. Вміння боротися з доріканнями. Коли вас оточують люди, які завжди готові покри­тикувати ні за що чи дорікають несправедливо, у жодному разі не можна виправдовуватися — так ви підтверджуєте їхні слова. Замість цього, ставте їм купу за­питань — і нехай виправдовуються вони! І тисніть, не полишайте їх. Вони — а не ви — мусять довести, що їхні закиди обґрунтовані.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *