Неймовірна Instaосінь

Instagram просто шаленіє від осені, очі розбігаються від світлин. А основне: вони настільки різні, що часом й не віриться, що це одна й та ж пора року.

Автор: @ros_golovchanskyi

Для когось це пора захоплення кольором, який не треба шукати: він тут, під руками, ще й такий, що сама не придумаєш.

Автор: @kostia.ntyn

Фото інших хочеться роздрукувати великим-великим форматом, хоч на всю стіну. Повісити вдома, закутатись в плед, взяти каву/чай і книгу, час від часу дивлячись на фото. Воно то надзвичайне, але спостерігати його хочеться саме в теплому вдома 🙂

Автор: @martasyrko

Для когось осінь уособлюється не виключно з природою, а з твоїм особистим станом, який часто передає й настрій навколо.

Автор: @yelenamuse

Ну і як про осінь без осіннього Львова. Мені дуже подобається, що Львів на осінніх світлинах такий спокійний і самотній. Можливо, старе місто Лева й хоче того спокою, тільки ми своєю любов’ю до нього не можемо йому ту самотність/спокій подарувати 😉

Автор: @majagrabchak

Автор головного зображення: @pavel_lesko

“Сторожова застава”: основні локації українського фентезі

Українське фентезі, яке точно буде у кінопрокаті Франції, Індії, В’єтнаму, Малайзії, Білорусі й Казахстану. Фільм-рекордсмен за касовими зборами першого вікенду, порівняно з усіма українськими кінострічками за всю історію українського кінематографа.

Фільм вартий того, щоб подивитись й потішитись за розвиток українського кіно. Звичайно, є багато недоліків, нам є куди рости, проте «Сторожова застава» залишає багато позитивних вражень.

А тепер про основні локації зйомок фільму, які реально захоплюють від самого початку. Як виявилось, тут ще й можна цікаво провести вихідні. Відомо, що знімальна група проїхала 5000 км Україною для епічності картини.

Коростишівський кар’єр

Від: location4film.com.ua

Місце, куди відправляються школярі для зустрічі затемнення сонця, яке буває раз на сто років; де стається землетрус і відкривається часовий портал, у який затягує Вітька (головний герой фільму) – це Коростишівський кар’єр. Хоча у фільмі говорять про поїздку в гори.

Кар’єр розміщений на Житомирщині. Його скалисті береги піднімаються на висоту до 10 м. Тут росте красивий ліс з ялин і беріз. Кар’єр залитий водою. По суті зараз це штучне озеро, що виникло на місті затопленого гранітного кар’єру. Вода в озері має особливий бірюзовий відтінок.

Від: www.mgirnews.in.ua

Зазначають, що це ідеальний відпочинок для вихідних. Сюди можна відправитися як з палатками, так і відпочити з комфортом: віднедавна тут діє відпочинковий комплекс зі всіма зручностями.

Скелі Довбуша

Від: film.ua

Місцем, де головний герой Вітько опиняється після перетину часового порталу; де зустрічається з відомим нам героєм Альошею Поповичем (у фільмі це Олежко Попович); де разом з Оленкою шукає місце для зустрічі з волхвами – це Скелі Довбуша на Болехівщині (Івано-Франківщина).

Вони є частиною скелястого виступу, який утворився ще 70 млн. років тому, й оточені буково-смерековим лісом. Скелястий виступ тягнеться від Львівщини (Сколівський район) до Болехівщини. На іншій, львівській стороні цього виступу знаходиться відоме місто-фортеця Тустань.

Від: Klymenkoy

Власне Скелі Довбуша свого часу були руським городищем, скельним монастирем білих хорватів, фортецею-сховком від монголо-татар. Детальніше читате тут http://dij.com.ua/travel/ne-tustanem-yedinim-skeli-dovbusha-na-bolehivshhini/

Тетерівський кіш

Від: discover.net.ua

Бій з половцями (правда, не знаю який саме) знімали саме тут.

Кіш є родинним еко-центром на Житомирщині. Якщо ви прихильники віри, звичаїв, свят, обрядів слов’ян, то вам сюди.

Від: visnik-press.com.ua

Центр заснований сім’єю Сергія Шевченка. Крім них, тут проживає і вірменська сім’я з Одеси.

Тут проводяться й дитячі табори. Проте, потрапляють сюди діти тих, хто є прихильником популяризації слов’янства. Щоб сюди потрапити потрібно дотримуватись суворої дисципліни: відмовитись від шкідливих звичок (паління, споживання алкоголю), не вживати м’яса, майже не вживати цукру й солі.

В Тетерівському коші святкують усі слов’янські свята, тут навіть розміщені статуї слов’янських богів висотою 3 м.

Природа тут неймовірна: р. Тетерів з канатною дорогою й скелястими берегами, озеро, два джерела.

Від: kinoafisha.ua

Розвиток українського кінематографу – це, звичайно, круто й давно пора. Ми у нього віримо. А ще дуже вдячні за можливість подивитися на красоти України: як досі незнані, так і ті, які стали наскільки близькими, що спочатку й не віриш, що це місця, де ти виріс/виросла.

Сучасне храмове будівництво: Родослав Жук

Кілька років тому вперше серед істориків почула, що ми часто тішимося/популяризуємо минуле. Це добре видно на прикладі туристичного Львова. Натомість, задали тоді питання: “Чи творимо ми зараз щось таке, що власне буде нашою візитівкою – візитівкою початку ХХІ ст. – для наступних поколінь?”

Через деякий час дізналася, що такі ж роздуми і дискусії провадяться не тільки в історичному середовищі, а й у середовищі архітекторів. Останні виступають проти історизму в будівництві: для чого копіювати уже наявні стилі, невже ми не можемо реалізовувати сучасні.

Львовом ХХІ ст. Борис Гудзяк назвав будівлю Центру Митрополита Андрея Шептицького. Але, ще одним «представником сьогодення» в архітектурі Львова вважається Церква Різдва Пресвятої Богородиці (на Сихові). Автором її проекту є Родослав Жук.

Від: iloveukraine.com.ua

Хоча він живе у Канаді (Монреаль), а працює і в Канаді, і в США, наша вікіпедія називає його українським архітектором. Родослав Жук родом з Лемківщини. У 40-х роках ХХ ст. разом з батьками емігрував до Австрії. Навчався у вишах Канади та США, де й викладає. З 2004 року є почесним професором Української академії мистецтв у Києві.

Родослав Жук цікавий тим, що творить сучасну архітектуру не житлових чи бізнес-будівель. Він проектує храми.

Українська Католицька Церква св. Степана Первомученика (Калгарі, Канада). Від: http://www.saintstephencalgary.ca/about.html

“Ми звикли до традиційності у храмовому будівництві. Бо що буває традиційнішим, ніж релігія? І де можна більш наочно виражати цю традицію, як не у храмовому будівництві?”

Такі думки були у моїй голові й неприйняття, коли побачила єдиний реалізований проект Родослава Жука в Україні – Церкву Різдва Пресвятої Богородиці у Львові.

Ще одним проектом цього архітектора в Україні мала бути церква св. Ольги та Володимира у Калуші. Проте, все завершилося тільки проектом і залитим під нього фундаментом. Тоді надали перевагу виділенню цих коштів на господарські потреби міста.

Українська Католицька Церква Пресвятої Родини (Вінніпег, Канада). Від: https://holyfamilychurch.wordpress.com

Ми любимо традиційну/стару, особливо храмову, архітектуру. Вона, направду, захоплює. Але її творили такі ж люди як ми, тому й зараз ми маємо право творити свої традиції храмового будівництва. Навпаки, добре, коли маєш наочне підтвердження підтримки Церквою сучасного мистецтва. Адже вона завжди наголошує, що треба жити зараз: не в минулому, а зараз.

Українська Католицька Церква Святого Йосафата (Рочестер, США). Від: http://www.stjosaphats.org

Цікаво, що храми Родослава Жука передбачають наявність тут великих приміщень для збору церковної громади поза Службою.

Українська Католицька Церква Пресвятої Євхаристії (Торонто, Канада). Від: http://www.hagiaeucharistia.com

Чесно, храми Родослава Жука дуже незвичні, але байдужими не залишать нікого. Особисто в мене зараз викликають дуже позитивні враження.

Українська Католицька Церква Воздвиження Чесного Хреста. Від: https://www.google.com.ua/maps

Відомо, що у старій церкві, яка стояла на місці нової Церкви Святої Трійці у Кергонсоні,  розпочинав своє священиче служіння Блаженніший Любомир Гузар.

Українська Католицька Церква Святої Трійці (Кергонксон, США).

Епоха креативних наукових просторів

Колись, перебуваючи в одній з наших наукових установ, видала фразу: «Як можна мислити креативно й цікаво, працюючи у таких стінах?!» Тепер тішуся, що так думаю не тільки я.

Від: ucu.edu.ua

Мало хто з моїх львівських «фейсбучних друзів» не відреагував на відкриття Центру Митрополита Андрея Шептицького. Архітектура його надзвичайна і, як зазначив президент УКУ Борис Гудзяк: «…справедливим було, щоб тут повстало щось у дусі Львова, але з ХХІ ст.» Мені подобається такий Львів ХХІ ст. ))) Архітектор Центру Стефан Беніш зазначив, що «хороший університет базується на ідеї, концепції викладань, а архітектура може лише допомогти у цій справі». Думаю, ця допомога є суттєвою. Центр Шептицького складається з п’яти поверхів, і це не просто бібліотека: тут знаходяться й офісні приміщення, конференц-зали й інші креативні простори.

Від: Лабораторія ідей

Буквально через місяць після відкриття цього наукового креативного простору відкрили інший: менший, але такий, що впевнено заявив про себе. Я про University open space на базі Львівського національного університету ім. І. Франка. Простір відкрито як місце комунікації та реалізації ідей, джерело натхнення та інновації. Цікаво, що тут уже благодійно виступили дуже цікаві спікери: чого вартий один Володимир Бєглов (співзасновник «Радіо Сковорода» та The Ukrainians).

Від: Платформа взаєсодій “Простір”

Але не Львовом єдиним. Нещодавно у головному корпусі Національному університеті водного господарства та природокористування (м. Рівне) покреативили місцеві художники. Проект отримав назву: The Wall – мистецький проект у Рівному. Його реалізацію перетворили у справжній перформенс: п’ятеро рівненських художників протягом 24 годин творили п’ять муралів на п’ятьох поверхах вузу. Це все ще й транслювалося on-line.

Тематика кожного муралу різна й залежить від уподобань художника. Їх поєднувала тільки кольорова гама, спільна ідея та Стіна. Зате зміни неймовірні:

Було. Від. Платформа взаємодій “Простір”

Стало

А мети: перетворення непримітного сходового приміщення корпусу на незвичайну арт-галерею, досягли точно. Офіційне відкриття арт-об’єкту відбулось 27 вересня.

Ми любимо слово “креатив”! Можливо, воно стане означенням нашої епохи… і дуже тішить, коли креатив по-троху, часто знизу (серед перелічених випадків тільки створення Центру Шептицького ініціювалося керівництвом вишу), стає складовою університетського простору.

Не Тустанем єдиним: «Скелі Довбуша» на Болехівщині

«Скелі Довбуша» розміщені в урочищі «Бубнище» Поляницького регіонального парку (належить до Болехівської міської ради, Івано-Франківської області). Вся територія загалом складає 100 га. До переліку пам’яток природи республіканського значення скелі та околиці були внесені ще у 1981 році.

Від: http://mr-brut.livejournal.com/153802.html

Скелясті виступи пісковиків, які якраз і є скелями, утворились ще 70 млн. років тому. Їхня довжина складає близько 1 км, а висота 200 м. Оточені вони буково-смерековим лісом.

Руське городище

Найбільш відомою частиною комплексу скель є так званий замок чи городище. Вважають, що воно виконувало роль і помешкання, і фортеці ще у Х ст. Городище з трьох сторін оточують скелі, а з четвертої – вал і рів. Ширина рову дорівнювала 10 м, для підтримки води у ньому була споруджена дамба.

Від: Klymenkoy

На території городища розміщуються три печери. Хоча, це скоріше не печери, а колись житлові приміщення, вибиті у скелі. Вони мають чіткі геометричні форми, є пропорційно правильними. У печерах оброблені не тільки стіни, а й стелі. Техніка обробки таких помешкань подібна на ту, яку використовували у печерах сіл Розгірче та Верхнє Синовидне Сколівського району Львівської області. Очевидно, їх зробили й заселяли представники однієї матеріальної культури і в один час.

Від: http://mr-brut.livejournal.com/153802.html

У скелі знаходиться й колодязь, до якого ведуть кам’яні сходи. Проте, його глибина не доходить до рівня води. Вважають, що колодязь служив для збору дощової води.

Вказують і на можливість виникнення тут окопів, мурів, валів, сходів аж у час монголо-татарських нападів (ХІІІ ст.). Тоді створене городище використовували як сховок і захист.

Скельний монастир білих хорватів

Цікаво, що тут виявили й великий курганний могильник, заввишки 1 м, а вище скель містяться видовбані глибокі ніші у каменях. Саме через це вказують на існування тут язичницького святилища слов’ян у Х-ХІІ ст. Скелі могли бути скельним монастирем білих хорватів, що проживали на цій території (подібно як скелі в Уричі, які пізніше стали скельним замком Тустань). Дехто зазначає, що скелі в Бубнищі нагадують індійські божниці у горах та великі індійські святилища. Вони могли доповнюватись й перероблятись у різні епохи.

Іван Вагилевич свого часу присвятив багато часу вивченню цих скель, а головно написам, які, правда, до цього часу не збереглися. Такі самі написи були виявлені ним у скелях Урича (знову ж, Тустань), Розгірчі та Верхньому Синовидному. Вагилевич називає їх рунами (давня германська й нордична абетка), проте, ще й у ХІХ ст. не всі поділяли його поглядів.

Від: KатюшаGO

Велику голову лева (дехто бачить тут пса) вважають зображенням язичницького божества. Інші вказують на те, що створена вона за короля Данила й присвячена його сину Леву. Ще інші називають голову «турком у тюрбані».

У ХІХ ст. «Скелі Довбуша» місцеві жителі називали просто каменем, тоді як географічною назвою були – Поляницькі чи Бубницькі скелі. Теперішня назва використовується з радянських часів. Опришки дійсно були в цих лісах у ХVІІ – ХVІІІ ст. Проте, чи ходив тут таки Олекса Довбуш поки невідомо.

Бубницькі чи Поляницькі скелі стали цікавим туристичним маршрутом для галицької інтелігенції у другій половині ХІХ ст., а Іван Франко навіть створив сюди туристичний маршрут через: Східницю – Угрич – р. Стрий – Крушельницю – Корчин – Верхнє Синовидне.