Забута столиця Поділля – Червоногород

Урочище «Червоне» – не таке відоме місце для мандрівок, як сусідні Заліщики, але точно не поступається, а в дечому й перевершує їх. Урочище перш за все відоме чаруючими руїнами Червогородського замку. Зараз це навіть не населений пункт, а колись, протягом трьох століть, повітове місто Подільського воєводства – Червоногород (ще одним повітовим містом був Кам’янець-Подільський). Але про все по порядку.

Ще з ІХ ст. у Червоногороді розміщувалась резиденція руських князів. Невідомо хто заклав місто, але назва точно пов’язана з особливостями природи навколо. Тут, насправді, червона земля й пісковик. Відомо, що перед монгольським нападом на Русь (40-ві рр. ХІІІ ст.) за замок часто сварилися/боролися руські князі.

З ХІV ст. Червоногород був столицею подільських володінь литовських князів Коріятовичів. Пізніше перейшов до Вітовта, опісля – Ягайла.

Червоногородський замок

zal-tyrizm.at.ua

В першій половині ХV ст. місто стало центром однойменного повіту, тоді ж отримало магдебурзьке право. Саме в цей час було відбудовано й зміцнено старі дерев’яні земельні укріплення та закладено домініканський монастир.

На початку ХVІІ ст. було вимуровано Червоногородський замок. Він був чотирикутної форми  з чотирма круглими баштами. Говорять й про те, що саме тут одружилися батьки Богдана Хмельницького.

Занепад міста і замку спостерігався протягом майже століття: з 70-х рр. ХVІІ ст. (після захоплення Османами) до 60-х ХVІІІ ст. Тоді Червоногород уже й не сприймали містом: у документах його називають селом. У 1774 році Червогород перестає бути повітовим містом. Ним стають Заліщики.

Вигляд замку після реконструкції. Від: zbruc.eu

На початку наступного ХІХ ст. була проведена ґрунтовна реконструкція замку. Частину його розібрали, залишивши тільки дві вежі й стіну. Тут добудували палац та нові вежі у неоготичному стилі. Саме їх ми можемо бачити зараз.

Інтер’єр замку до Першої світової війни. Від: zbruc.eu

Під час Першої світової війни тут проживали російські солдати, які порозкрадали й спалили значну частину інтер’єру палацу.

У міжвоєнний період Червоногородський замок стояв пусткою. Житловими у ньому були тільки кілька кімнат палацу, де проживала родина місцевого вчителя. Вкінці періоду замок почали розбирати самі місцеві жителі на камінь 🙁

До цього часу від Червоногородського замку залишились тільки півтора вежі.

Католицький костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії

Інтер’єр костелу. Від: zbruc.eu

Крім замку, в урочищі збереглись руїни католицького костелу. Заклали його ще на початку ХVІІ ст., а освятили у наступному столітті. Відомо, що костел був підпалений в лютому 1945 року упівцями.

Гробівці Понінських

Гробівець Йоанни Понінської. Від: zbruc.eu

Знаходяться в урочищі й гробівці Йоанни Понінської та дітей Понінських. Вони датуються початком ХІХ ст.

Гробівець дітей Понінський: теперішній стан і вигляд раніше. Від: zbruc.eu

Саме Понінські здійснили реконструкцію Червоногородського замку.

Джуринський водоспад

tsn.ua

Урочище «Червоне» славиться не тільки найдзвичайними руїнами, але й захоплюючою природою довкола. Саме тут розміщується Джуринський водоспад. Найвищий рівнинний та найбільш рівнинний водоспад в Україні.

Відомо, що вкінці ХVІІІ ст. водоспад уже існував. Доводять, що виник він внаслідок зміни річища р. Джурин. Зміна відбулась, скоріше всього, для покращення роботи млина на річці.

Джуринський водоспад складається з трьох каскадів висотою 16 м і довжиною 20 м.

Замки Собєських в Україні: загальновідомі й втрачені

Сім’я, що подарувала Речі Посполитій чи не останнього короля, влада якого була таки королівською. Сім’я, що залишила нам одні з кращих і найвідоміших зразків замкової архітектури Західної України. Деякі з них милують око й захоплюють, а про вигляд інших «за Собєських» доводиться тільки здогадуватись.

Олеський замок

vsitury.com.ua

Саме тут у 1629 році народився майбутній король Ян ІІІ Собєський. Замок належав його діду Івану Даниловичу, за якого набув сучасного вигляду. Цікаво, що Олеський замок перейшов у спадок тітці Яна ІІІ, а не його матері. Проте саме король на початку 80-х рр. ХVІІ ст. виплатив борги за замок й узяв його у свої руки. В цей час Олеський замок відремонтували. Пізніше він перейшов у спадок сину Яна ІІІ – Якубу.

Олеський замок належить до семи чудес України. Вперше згадується ще у ХІV ст. У другій половині ХV ст. замок перестав бути оборонним пунктом, його використовували як резиденцію. З 70-х рр. минулого століття проводиться відновлення Олеського замку, через що його стан задовільний. Тут знаходиться відділення Львівської галереї мистецтв. Зокрема, саме в Олеському замку є цінна колекція дерев’яних скульптур Йогана Георга Пінзеля.

Підгорецький замок

vsviti.com.ua

Чорний мармуровий стіл, на якому хрестили майбутнього короля, знаходився саме у цьому замку. Збудував його батько короля – Якуб Собєський у 30-40-ві рр. ХVІІ ст. на місці давніших украплень. Замок був і фортецею, і місцем для проживання. Підгорецький замок подарували Яну ІІІ, який здійснив його ґрунтовну реставрацію.

Замок з 2008 року належить до 100 пам’яток світу, що потребують негайної реставрації, має форму квадрата і фасад, на якому чітко простежується «французький слід».

За довгою алеєю біля замку знаходиться костел Воздвиження ХVІІІ ст.

Біля замку міститься колишня корчма-заїзд ХVІІІ ст. із сонячним годинником на стіні. Стверджують, що свого часу тут зупинявся Оноре де Бальзак.

Зараз Підгорецький замок належить Львівській галереї мистецтв. Тут проводяться реставраційні роботи.

Золочівський замок

ukraine-is.com

Збудований на місці старого дерев’яного замку батьком короля – Якубом Собєським. Замок є добре відреставрованим і до нашого часу збереглися:

  • Великий житловий палац. Найбільш цікавий тим, що тут була встановлена не тільки система опалення, але й перша система каналізації. Вона складалась з шести туалетів, які збереглись досі. Каналізація діяла наступним чином: вода з даху текла до унітазів ринвами, а далі нечистоти зносило стічними водами у вигрібну яму.
  • Китайський палац. Збудований Яном ІІІ для його коханої дружини Марисеньки. Так він її називав, натомість, повним її ім’ям було – Марія Казимира Луїза де Лагранж Аркен. Марисенька – француженка, що народила королю чотирнадцятьох дітей. Часто бувала у Золочеві у 90-х рр. ХVІІ ст.

Замок добре відреставрований, знову ж, тут розміщений відділ Львівської галереї мистецтв.

Жовківський замок

stezhkamy.com

Жовківський замок був резиденцією Яна ІІІ. Саме в цей період спостерігається найбільший розквіт замку. Ян ІІІ і тут прагнув догодити своїй королеві, через що заклав парк на південний захід від замку з фонтаном по центру, над ставом поза парком розмістили поміст з двома павільйонами лазень, а між ними збудували фонтан.

Замок збудували на межі ХVІ – ХVІІ ст. Палац розміщувався у південно-західній його частині. З кінця ХVІІІ ст. розпочався занепад Жовківського замку. Тай зараз його стан плачевний (ще на початку ХХІ ст. тут знаходились заселені житлові квартири). На даний час для огляду доступні:

  • внутрішнє подвір’я;
  • музей у східній вежі замку.

Решта будівель знаходяться на реставрації.

Яворівський замок

Яворівський павільйон. Фото: forum.zamki-kreposti.com.ua

Так склалося, що найбільш улюблені замки короля зараз знаходяться у найжалюгіднішому стані, або не існують взагалі. Таким є Яворівський замок, від якого залишились тільки:

  • один павільйон. Таких павільйонів збудували кілька спеціально для гостей, які з’їжджалися до Яворова у 1684 році, для святкування віденської перемоги Яна ІІІ. Збережений павільйон у народі називають «замочок Собєського»;
  • одна зі скарбниць, точніше вхід у її підземелля.

Ці споруди розміщені на території військової частини, що обмежує доступ до них.

Відомості про замок зустрічаються ще у ХV ст. За Яна ІІІ його укріпили бастіоном та ровом з водою. Замок був невеликим з двоповерховим житловим дерев’яним будиночком, окремими будівлями стояли кухня, а також лазня з фонтанами. Деякий час тут навіть працював королівський монетний двір, а за Яна ІІІ розквітав італійський парк. З середини ХVІІІ ст. замок почав занепадати.

Поморянський замок

uk.wikipedia.org

Замок купив батько Яна ІІІ, саме він зробив з нього укріплену фортецю. Сам Ян ІІІ двічі відновлював замок після турецько-татарських нападів. Коли Поморянський замок перейшов у спадок дітям Собєського, то почався його занепад.

Після Першої світової війни замок відремонтували Потоцькі. Не зважаючи на те, що тоді Поморянський замок був у відмінному стані, в роки Другої світової війни, та й пізніше, був сильно зруйнований. Зараз Поморянський замок у дуже плачевному стані. Збереглися:

  • два двоповерхові корпуси;
  • кругла кутова вежа;
  • південний корпус з відкритою галереєю (датується ХVІІІ – ХІХ ст.).

Осмолода: забутий курорт в Ґорґанах

Осмолода – рай для любителів «дикого» відпочинку, куди треба поспішати! Крайній населений пункт, далі тільки гори. Поки не дуже популярне місце відпочинку, без великих туристичних комплексів та готельного бізнесу, проте краса кругом неймовірна.

Село існує щойно з кінця ХІХ ст. і на даний момент тут проживає всього 60 осіб. Крім того, що Осмолода один з кращих стартів до мандрів Ґорґанами, ці місця славляться багатими водними джерелами та корисними копалинами, історія освоєння яких залишила багато цікавих архітектурних пам’яток.

Урочище Підлюте

Кедрова палата. Фото: rozhniativ.if.ua

Тут знаходяться три мінеральні джерела, багаті на сірководень. За своїм хімічним складом вода джерел не поступається трускавецькій. Ще у кінці ХІХ ст. в урочищі було збудовано резиденцію греко-католицьких митрополитів. Землі належали митрополії, а природні умови, властивості води, рекомендації лікарів вплинули на створення тут не просто місця для відпочинку, а й лікування.

Уже під час Першої світової війни резиденцію було зруйновано. Відбудував її Андрей Шептицький. Назвали цю будівлю «Кедровою палатою». Зараз вражають розповіді про її розкішність: 50 кімнат, 14 лазень, балева зала, бібліотека, теністі корти, більярдна, телефон і т.д. У міжвоєнний період тут лікувалось й відпочивало, за різними даними, від 120 до 350 осіб на рік.

Після Другої світової війни «Кедрова палата» була місцем відпочинку партійного керівництва, як от Микити Хрущова, Петра Шелеста. Останній дуже любив тут полювати на ведмедів.

У 70-х рр. минулого століття резиденція згоріла, за невідомих обставин. Відновили її за наявними світлинами косівські майстри у 80-х роках.

На даний час урочище належить УГКЦ. Тут знаходиться її реколекційний центр, збудовано невеличку церкву та триповерховий реколекційно-відпочинковий дім.

Урочище Лужки

Фото: rozhniativ.if.ua

Розміщується за 4 км від Осмолоди у напрямку г. Ґроти. Урочище відоме своїм скитським монастирем – скитом св. Андрія Первозванного. Розміщення монастиря на гірській вершині та ще й при витоках річки Лімниці (донедавна найчистішої в Європі) не може не захоплювати.

Цікавою є й історія монастиря. Викупили землю під нього й заснували у міжвоєнний період за сприяння сестри митрополита Андрея Шептицького. У часи Другої світової війни він був зруйнованим.

Відбудову монастиря розпочали щойно на межі ХХ-ХХІ ст. У 2009 році у відновленому монастирі відбулось перше богослужіння. Цікаво, що спочатку тут служив тільки один монах-студит Йона. До того ж, словак.

Урочище Ангелів

Ангелівська домниця. Фото: rozhniativ.if.ua

Розміщується за 10 км перед Осмолодою. Цікаве тим, що на початку ХІХ ст. тут заснували залізоробне підприємство, яке, не зважаючи на свої досить великі розміри (мало аж 12 шахт), діяло всього 6 років. Основоположником підприємства був митрополит А. Ангелович, від якого й пішла назва урочищу. Всі устаткування підприємства були знищені в роки Першої світової війни. Залишилась тільки доменна піч.

Вивчення Горган

Найбільше Осмолода славиться тим, що є стартом для численних туристичних маршрутів Ґорґанами.

Туристичні маршрути. Фото: misto.ridne.net

Маршрути добре розмічені й мають непогані місця для туристичного відпочинку. Наприклад, хатинка між горами Яйко Перегінське і Молода, закладена, знову ж таки, Андреєм Шептицьким для догляду за кедровим заповідником та відпочинку. Правда її зруйнували в час Другої світової війни, проте відбудували уже в 60-ті рр. минулого століття, а нещодавно перекрили. Такі ж хатинки знаходяться у полонині Плісце (між вершинам г. Грофа і г. Паренки, за 9 км від Осмолоди) та під г. Кінь Грофецький.

Хатинка на полонині Плісце. Фото: vikna.if.ua

Не зважаючи на відсутність великих туристичних комплексів, відпочинок в Осмолоді підійде й тим, хто віддає перевагу комфорту. Віднедавна тут діє відпочинковий комплекс зі всіма зручностями, альпін-парком та можливістю екскурсій чи походів у гори з досвідченими інструкторами.

Єдиним недоліком відпочинку у цій «забутій» красі є жахлива дорога до Осмолоди, проте побачене вартує цього.

Головне зображення: Краєвид з Ігровця. Фото: propohody.com

Таємничі підземелля г. Гарай (м. Жовква)

Коли легенди оживають: на г. Гарай у Жовкві було виявлено засипані підземелля. Про них відомо багато легенд і переказів, деякі з них таки правдиві, тоді як інші – просто вигадка.

Ця гора має всього 362 м над рівнем моря, зараз це місце відпочинку жителів міста, з якого відкривається мальовнича панорама Жовкви.

За легендою назву горі дав сам Ян ІІІ Собєський. Король вийшов на неї, подивився на краєвид і сказав: «Ha raj!». Переказ красивий, проте назва існувала ще до Собєського: про ліси Гараю є відомості у ХVІ ст. А виявлені тут археологічні знахідки взагалі датуються епохою неоліту (V-ІІІ тис. до н.е.).

В 70-х рр. ХVІІ ст. тут розміщувався літній мисливський палацик Яна ІІІ Собєського. Побудували його у формі круглої вежі, що мала 12 м у діаметрі. Вежа була чотрьохповерхова. Звідси відкривалась прекрасна панорама жовківських володінь короля. У плацику король часто вечеряв з близькими й довіреними особами.

Палацик належно утримувався й за дітей Яна ІІІ. Пізніше він належав Радзивіллам, які й відреставрували його у середині ХVІІІ ст. Це був останній ремонт палацу на г. Гарай.

Уже в другій половині ХІХ ст. плацику на горі не було. Збереглась тільки модринова алея, яка з 1919 року була віднесена до пам’ятки природи Розточчя.

Проте, нещодавно на г. Гарай були виявлені засипані підземелля. Зразу ж почали згадуватись легенди про те, що до гори був прокладений підземний тунель, який мав відгалуження на чотири сторони. Одне вело до Львова, було найбільшим, тут можна було проїхати риссю на коні. Говорили, що у цьому тунелі були й місця для водопою коней. Інше відгалуження вело до Крехівського монастиря, ще одне – до Жовківського замку, й останнє – до потаємного виходу в лісі на схилі гори.

Вхід у підземелля

Насправді ж ці підземелля є нічим іншим як пивницями. Тут головно зберігали бочки з вином, пивом, водою. Виконували пивниці й роль сучасного холодильника.

Збудовані вони у 80-х рр. ХVІІ ст. біля мисливського плацику. Мали форму хреста, висоту 2 метри і 20-50 м довжини. Зліва у пивницях була криниця. Кажуть, що дружина Яна ІІІ Марисенька казала своїм дітям (їх у королівській сім’ї було аж чотирнадцять!), що коли будуть неслухняні, то втопить їх у криниці під Гараєм. Справа у пивницях знаходився комин. Це була шахта, через яку до палацу кошиками спускали випивку у пляшках.

Пивниці активно використовувались ще на початку ХVІІІ ст., коли Жовквою володів син Яна ІІІ Констянтин, відомий своєю любов’ю до гучних святкувань.

Зараз схиляються до думки, що пивниці виникли на місці пустки у горі. Раніше тут були поклади каменю, які використовували в будівництві. За Яна ІІІ утворені пустки обклали цеглою й стали королівськими пивницями.

Уже в першій половині ХІХ ст. пивниці не використовувались. Вони були засипані в радянський період. Зараз на горі можна знайти тільки окремі отвори, зроблені шукачами цікавенького. Всередині отворів таки зберігаються обкладені цеглою підземелля пивниць.

Музейники Жовкви підтримують ідею створення тут музею «Королівський винний льох» і, відповідно, розкопки й реставрацію засипаних пивниць.

Фото:

http://diaz.myzhovkva.com

Безвіз минулого: як подорожували у ХVІІІ ст.

Ми не уявляємо свого життя без подорожей. Давно зрозуміло, що мандри необхідні для натхнення, розвитку, часто самоаналізу… Інколи задумуєшся над тим, як добре, що живу в час, коли наочне пізнання світу є реальністю, і як шкода тих людей, що жили колись, не маючи такої змоги.

Проте, і колись були відчайдухи, мандрівки яких охоплювали простори не одного континенту, а інколи ці мандри й були їхнім життям.

Наявності закордонних паспортів з візами в той час не вимагали. Натомість тогочасними «візами» були:

  • хороша освіта і, відповідно, знання у певній, затребуваній галузі (інженерія, архітектура, сільське господарство тощо);
  • знання іноземних мов;
  • наявність впливової особи, яка б зацікавилась твоїми знаннями, бачила користь для себе з їх застосування і стала твоїм меценатом (останні могли як приймати іноземця у своїй державі, так і відправляти талановитого співвітчизника за її межі).

Власне всіма цими характеристиками володів Йоган Генріх Мюнц (1727-1798 рр.), практично «громадянин цілої Європи», який був «an everything» для сучасників.

Не зважаючи на подорожі всією Європою, і не тільки, Мюнц надзвичайно захоплювався, не шкодуючи слів-захвату, природними красою й багатством України, але про це далі:

«Край і клімат благословенні, поверхня місцевості надзвичайно різноманітна, як на вершині, так і в низині … долини багаті на джерела й струмки»

Народився він у Швейцарії, проте його рідне місто через деякий час приєднали до Франції. Походив із сім’ї міського патриціату. Професійно захоплювався малярством, архітектурою, картографією, а ще: геологією, мінералогією, ботанікою, рільництвом, годівлею і т.д.

Першу подорож здійснив до Іспанії, коли йому виповнився 21 рік. Тут він поринув з головою у вивчення архітектури. Після були Італія, де він навчався малярському мистецтву; Франція, де служив офіцером французької армії і здобув знання з військової справи та інженерії.

Мюнц. Вид на Трипілля.

Далі була Англія. Тут Мюнц займався головно архітектурою за меценатства письменника Горація Волпола. Мюнц все життя захоплювався готикою, тому створені ним проекти споруд були у цьому стилі: готична катедра в К’ю; Готичний дім для Річарда Бейтмана у Old Windsor у Беркширі; готичний апартамент «Єгипетська кімната» у Маріно (Дублін). У Лондоні виставляв й свої картини у 1762 та 1763 рр.

Саме в Англії Мюнц пережив особисту трагедію. Говорять, що у 1759 році він одружився з особою з родини Волпол, проте цей роман не сподобався меценату Мюнца. Шлюб протривав недовго, Мюнц покинув Англію й більше ніколи не зустрічаємо відомостей про наявність у нього сім’ї.

Після цього мандрівник відправився до Греції, Єрусалиму, потім була Голландія, де він знову зосередився на малярстві.

З 1779 року Мюнц перебував у Речі Посполитій. Основною ціллю його візиту була інженерна й металургійна практики та залучення його природничих знань. Точніше: він мав допомагати князю Станіславу Понятовському, який і став його меценатом, у господарській активізації його просторих українських володінь (з центром у Корсуні).

Палац Понятовського у Корсуні. Ймовірний автор проекту – Мюнц. Палац в його улюбленому східно-готичному стилі.

Проте, Мюнц не міг полишити малювати, саме тому був і надворним художником, і хронікарем подорожей князя. У подорожах Польщею та Україною Мюнц був сучасним репортером, крок за кроком не тільки записуючи особливості певних теренів: господарські, геологічні, архітектурні, людські; а й зображуючи побачене:

«Мешканців цих повітів є чисті і охайні, чистий і охайний є їхній одяг і білизна – і так на цілій Україні» 

З 1786 р. і до кінця життя Мюнц жив у Касселі (Німеччина). Покинув Річ Посполиту через якесь непорозуміння з меценатом. Мюнц так і не створив сім’ї, а всі збори своїх матеріалів заповів улюбленій учениці.

Джерело:

Budzińska E. Jana Henryka Müntza podróże malownicze po Posce i Ukrainie (1781-1783)

Головне зображення:

Фото Сергія Юрківа