Коли в покликанні вся ти і твоє життя: історія Стефи Вільчинської

Стефа Вільчинська – управляла Домом сиріт у Варшаві протягом 1912-1942 рр., педагог, загинула у концтаборі в Треблінці разом з Янушем Корчаком і дітьми з сиротинця.

«Може вона сама хотіла залишитись в тіні?… Дім (Дім сиріт – М.О.) був повний Стефи, її робота й присутність у ньому була сама собою зрозуміла. Може тому про неї так мало говорили?» (роздуми Магдалени Кіцінської, автора книги «Pani Stefa»).

Стефа Вільчинська народилася у заможній варшавській сім’ї. Вона єврейського походженням: дочка Ісаака й Соломеї, проте невідомо чи позиціонувала себе єврейкою, чи ходила до синагоги. В першу чергу вона була полячкою, рідною мовою була польська, натомість ідишу не знала. Мала рідного брата Станіслава, який служив у польському війську. Протягом 1906-1908 років навчалася у Бельгії та Швейцарії, де вивчала природничі науки: зокрема, біологію у Бельгії. Отримала тут ступінь бакалавра. Зважаючи на суспільне сприйняття жіноцтва в той час, не могла продовжити навчання чи заснувати свою власну практику. Після навчання повернулася до батьківського дому. Уже в 1909 році попросилася працювати в дитячий притулок для єврейських дітей на вул. Францисканській у Варшаві. Здивувала персонал тим, що хоч молода й заможна, вона кожного дня пунктуально приходила до сиротинця й займалася дітьми: годувала, повивала, вичісувала воші. У 1910 році Товариство допомоги сиротам вирішило збудувати нове, сучасне приміщення для сиріт. У 1912 році «Дім сиріт» відкрили на вул. Крохмальна у Варшаві. Очолював його відомий на той час письменник-педагог (його праці чи не вперше вказували на необхідність розуміння й дотримання прав дітей), педіатр – Януш Корчак (справжнє ім’я – доктор Генрик Ґолдшміт). Функції адміністратора повинна була виконувати Стефанія Вільчинська, на 8 років молодша за Корчака. Вона переїхала із заможного дому до сиротинця. Їй виділили кімнату на другому поверсі у дівочій частині. Кімнатка була довгою й вузькою зі спартанським ліжком, малим столом, комодом й стародавнім умивальником біля дверей. Пані Стефа (так її називав Корчак й діти) управляла Домом сиріт протягом 30 років. У період Першої Світової війни (а саме протягом 1914-1918 рр.) сама керувала Домом – Януша Корчака забрали служити у військо. Цей період був важким для Вільчинської ще й через значний приплив сиріток до Дому. Проте методи Я. Корчака, уміння їх застосувати й організаторські здібності пані Стефи допомогли Дому не просто вистояти, а продовжувати гідно виховувати дітей. У 1925 році була заснована бурса при Домі сиріт. Завданням якої було надати практичні навики у вихованні й догляді за дітьми, як вчителям, так і учням. Заняття тривали 3-4 години на день й керувала цим всім Вільчинська.

У цій цитаті з листа уся Стефа Вільчинська. Її вихованці визнають, що вона рідко усміхалася і важко працювала. Вона ніколи з ними не грала в ігри (на відміну від Януша Корчака, який виходив рідко зі свого кабінету, але в такі моменти був подібний на ялинку, обвішану дітьми), але була постійно поруч, навіть знала хто з дітей який бутерброд любить (в різний час у Домі було 100 й більше вихованців). Вона була дуже вимоглива, особливо щодо правил гігієни. Залучала дітей до прибирання, прання, готування їжі. Не погоджувалася з деякими методами виховання Корчака. Зокрема, не підтримувала створення для вихованців ідеального світу, хотіла, щоб світ у Домі був хоча б трохи приближений до світу у звичайних сім’ях. Самі колишні вихованці часто скаржилися на те, що коли виходили з сиротинця, то дуже розчаровувалися існуючим ладом, яким їх зустрічав світ. Часто вони були просто до нього не пристосованими. Свої думки щодо виховання дітей Стефа Вільчинська публікувала, проте анонімно, у періодиці, яку заснував й редагував Я. Корчак: «Малий огляд», «Наш огляд». Тільки під публікаціями від 1937 року з’являється її ім’я. Пані Стефа була не тільки мамою для вихованців, вона «була дружиною» й для Корчака: купляла йому одяг, піклувалась про нього. На жаль, не має відомостей про їхні відносини. У Домі вони виглядали досить формальними: вона його називала «Доктор», він її – «пані Стефа». Частина листів Стефи Вільчинської не були надані для широкого доступу. Вважають, що вони містять досить особисту інформацію, можливо й про відносини з Корчаком.

Першого липня 1937 року Стефа Вільчинська все ж покинула Дім сиріт. Вважала, що діти її більше не потребують. З цього часу вона почала працювати для Центру товариств опіки над сиротами й занедбаними дітьми. У березні наступного року Вільчинська відправилась до Палестини, де хотіла розвинути систему дитячих будинків у кібуцах (вона приїжджала сюди й раніше: у 1932, 1936 роках). Пробула вона тут до травня 1939 року. Одні пишуть, що повернулася, бо Ізраїль не сприйняв її виховання й виявився не таким, яким його будували (туди приїжджали в основному молоді й ненаситні). Інші – через переживання за дітей у Домі сиріт, бо ширились чутки про війну.

«Я не приїду (до Палестини – М.О.), тому що не можу прибути без дітей. Ваша Стефа»

У перші дні війни Стефа, разом з іншими працівниками Дому та дітьми, надавали першу медичну допомогу пораненим, допомагали гасити пожежі, надавали притулок тим, хто втратив житло. Пізніше життя у Домі було звичним. Все змінилось 6 серпня 1942 року. Цей день чітко пам’ятає частина жителів Варшави, через смертельний марш діток з сиротинця (близько 200 дітей) під конвоєм нацистів. Діти йшли рядами по 4 особи. Спереду них ішов Корчак. Другу групу вела Вільчинська. Їх відвезли до концтабору в Треблінці, де наступного дня знищили.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *