Натхнення Майка Ройка

Майк Ройко (1932-1997 рр.) – відомий американський журналіст і письменник. Автор колонок для трьох газет Чикаго. Запам’ятався своїм сарказмом, сміливістю й почуттям гумору. В 1972 році отримав Пулітцерівську премію за коментарі. Недовго навчався в коледжі й у 1952 році був призваний до повітряних сил США. Його батько був українським емігрантом (сам з м. Долина, Івано-Франківської обл.), а мати – полячкою.

Майк Ройко з дружиною Керол

Ці слова Майк Ройко адресував Керол Дакмен – своїй майбутній дружині, в 1954 році. Саме вона стала стимулом для досягнення ним журналістських й авторських висот, не зважаючи на відсутність у Ройка вищої освіти.

Керол була його красунею сусідкою, на два роки молодшою. Він не пам’ятав, коли в неї закохався, здавалося – любив її завжди (з листа від 16 березня 1954 року). Вона про це не знала. Майк був її близьким другом, тому знав про всіх залицяльників Керол і перебіг побачень. Вона – красива, висока білявка з інтелігентною й шляхетною харизмою; натомість він – худорлявий хлопець з великим Адамовим яблуком і довгим носом. Після призову до армії, Ройка було відправлено до Кореї. Саме в цей час йому повідомили про заручини Керол з Ларрі (одним з їхніх сусідів). На початку 1954 року Майк Ройко отримав відпустку, приїхав до Чикаго, часто ходив біля дому Дакменів, проте не посмів зайти (з листа від 16 березня 1954 року). Повернувшись до своєї частини у Блейн (штат Вашингтон, США), написав вибачення Дакменам. Свою відсутність пояснив у майбутній звичній гумористичній манері – так схуд у Кореї, що Боб (брат Керол) не впізнав би його й вкинув би в коробку. Відповідь надійшла йому від Керол. Крім іншого, вона писала, що розлучається, а одруження було помилкою. Тепер Ройко не хотів зволікати. Уже в березні цього ж року нарешті написав їй про свої почуття: «Я закоханий в тебе. Здивована?», проте чітко дав зрозуміти, що не плекає жодних надій на її взаємність (з листа від 16 березня 1954 року).

Родини Ройко й Дакменів. Батько Майка – у верхньому ряду перший зліва.

Листування продовжувалося і протягом лютого 1954 року й січня 1955 року Майк Ройко відправив Керол 112 листів!!! Писав він їх у незвичній для майбутнього Ройка-журналіста манері. Він був досить прагматичною людиною, натомість ці листи пройняті чуйністю, майже чужою для його колонок… Керол писала, що якщо й не відповість взаємністю на почуття Майка, то все ж не відкине їх. Він читав її листи постійно: перед і після ланчу, коли працював, перед початком вечірніх занять, перед сном… (з листа від 15 квітня 1954 року). З часом, у тих же листах, Керол почала проявляти свою симпатію до Майка. У червні Ройко написав, що вона назвала його «Милий» і від того в нього серце билося в два рази сильніше (з листа від 6 червня 1954 року). Їхні стосунки розвивалися досить стрімко, уже в серпні Ройко не боявся писати: «Для мене майбутнє без тебе, це зовсім не майбутнє» (з листа від 23 серпня 1954 року).

Фото зроблене під час вересневої відпустки Майка Ройка

У вересні того ж року Майк Ройко мав відпустку, яку провів у Чикаго. Тоді він й освідчився Керол. Вона погодилась стати його дружиною. Коли Ройко повернувся на військову базу, його вітали з поверненням «додому», а він відповідав: «Вдома – пекло! Я щойно покинув дім» (з листа від 24 вересня 1954 року). Уже на початку листопада Керол прибула до Вашингтона. Вони одружилися 6 листопада 1954 року. На вінчанні Майк Ройко був у цивільному, оскільки визнавав, що уніформа йому огидна й повітряні сили викликають в нього тільки відчуття проблем і бід (з листа від 27 жовтня 1954 року). Після короткого медового місяця (провели його на тихому озері, за 30 миль на південний схід від Сіетла) Керол повернулася до Чикаго, а Ройко – в Блейн. Йому не обіцяли швидкого повернення додому. Проте, уже в першій половині червня наступного року Ройка відправили служити ближче до Чикаго, через хворобу матері (мала рак). Через чотири роки Керол народила йому сина Девіда.

В одному з листів Ройко писав: «Коли ми святкуватимемо 30-ту річницю, я й далі буду трошки враженим і найбільшим щасливчиком на Землі» (з листа від 27 вересня 1954 року). На жаль, Керол раптово померла у 1979 році, не доживши до 30-ї річниці весілля. Саме в цей час Ройко написав найбільш чуттєві повідомлення у своїх колонках: спочатку коротке з проханням про двотижневу відпустку, а коли повернувся:

«Вона була найкращою людиною з усіх, кого я знав. Зробіть мені послугу: якщо десь є людина, яку ви любите, але давно їй про це не говорили, скажіть зараз. Завжди, завжди, завжди говоріть про це зараз».

Обіцяну прекрасну історію кохання Ройко написати не встиг. Його листи до Керол були знайдені й опубліковані їхнім сином після смерті обох.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *