Юозас Мільтініс

У 60-70-их роках минулого століття до провінційного литовського містечка, з малими дерев’яними будинками, городами, криками півнів та гусьми на головній вулиці, прибували цілі автобуси людей зі всієї Литви, а нерідко й Союзу. Що могло так їх зацікавити? Мистецтво! А точніше театральна студія Юозаса Мільтініса в Паневежисі. Не зважаючи на периферійне розміщення, в театрі ставили камерні інтелектуальні трагедії, складні п’єси з досить модерними для того часу трактуваннями (дивились тут «Гедду Габлер» Ібсена, «Макбет» Шекспіра, п’єси Чехова, Булгакова, Гауптмана). Феномен театру був невід’ємною складовою феномену самого Ю. Мільтініса. Тому недивно, що після його виходу на пенсію у 1980 році театр уже не досягав попереднього успіху й слави. Ось вам кілька фактів про цю особистість і його витвір:

  1. На початку 30-х років Юозас Мільтініс був звільнений з трупи театру Шаулля за професійну непридатність.
  2. Ю. Мільтініс відправився до Парижу без засобів для існування й не знаючи французької.
  3. Режисер самостійно вивчив французьку, англійську, італійську, іспанську та німецьку мови.
  4. Серед друзів Ю. Мільтініса були П. Пікассо, Ж.-Л. Барро, Ж. Вілар, Ж. Капо. З ними він познайомився під час свого навчання в Парижі у студії Шарля Дюллена.
  5. Засновуючи театр в Паневежисі у 1940 році, влада надала Ю. Мільтінісу тільки будівлю із залом на 320 місць. До відкриття театру готувалися два роки. Театр діяв і в часи німецької окупації.
  6. Ю. Мільтініс підкреслював, що в спектаклі не може бути дрібниць, тому міг сам малювати тканину для костюмів.
  7. Актори театральної студії вели досить аскетичний спосіб життя: на початку заснування театру змушені були жити в монастирі; тут існувало правило – «ніяких сімей в театрі, бо це приведе до інтриг»; під час антракту актори зразу ж повинні були йти до переодягальні для отримання зауважень Мільтініса; вони ніколи не виходили на поклон (режисер вірив, що актор повинен залишатись загадкою).
  8. Успіх акторів театральної студії Ю. Мільтініса у кіно пояснюють частим практикуванням тут імпровізації, плеканням й збереженням в акторах народного/побутового начала.

    Відомі учні-кіноактори. Зліва: Бронюс Бабкаускас та Любомирас Лауцявичус. Справа: Донатас Баніоніс
  9. Ю. Мільтініс сам читав лекції з гуманітарних дисциплін своїм підопічним. Прагнув виховати не просто актора, а інтелектуальну особистість.
  10. В театрі існувала постійна атмосфера конкуренції, задля розвитку, з лозунгом: «Слабший, поступись місцем сильнішому!»
  11. Ю. Мільтініс не сприймав вузівських рамок у підготовці актора. Зазначав, що комусь, щоб вийти на сцену, достатньо одного року навчання, а іншим потрібно 5-6 років.
  12. Режисер виступав за прийняття до театру 13-літніх, адже вони ще не втратили відчуття гри, воно ще не витіснилось практицизмом (у роки розквіту театру – 60-70-ті рр. ХХ ст. – його ядром були ті актори, які прийшли до студії у 1940 році, коли їм було по 15-16 років).
  13. На перший курс театральної студії Ю. Мільтініса могло вступити 20-25 осіб, проте завершували її 5-6.
  14. Ю. Мільтініс не приймав до свого театру жодного актора зі сторони, тільки тих, які завершили Паневежиську театральну студію.
  15. Протягом 1954-1959 років Ю. Мільтініс був знятий з посади головного режисера театру, проте ставив спектаклі під чужим іменем.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *