“Сторожова застава”: основні локації українського фентезі

Українське фентезі, яке точно буде у кінопрокаті Франції, Індії, В’єтнаму, Малайзії, Білорусі й Казахстану. Фільм-рекордсмен за касовими зборами першого вікенду, порівняно з усіма українськими кінострічками за всю історію українського кінематографа.

Фільм вартий того, щоб подивитись й потішитись за розвиток українського кіно. Звичайно, є багато недоліків, нам є куди рости, проте «Сторожова застава» залишає багато позитивних вражень.

А тепер про основні локації зйомок фільму, які реально захоплюють від самого початку. Як виявилось, тут ще й можна цікаво провести вихідні. Відомо, що знімальна група проїхала 5000 км Україною для епічності картини.

Коростишівський кар’єр

Від: location4film.com.ua

Місце, куди відправляються школярі для зустрічі затемнення сонця, яке буває раз на сто років; де стається землетрус і відкривається часовий портал, у який затягує Вітька (головний герой фільму) – це Коростишівський кар’єр. Хоча у фільмі говорять про поїздку в гори.

Кар’єр розміщений на Житомирщині. Його скалисті береги піднімаються на висоту до 10 м. Тут росте красивий ліс з ялин і беріз. Кар’єр залитий водою. По суті зараз це штучне озеро, що виникло на місті затопленого гранітного кар’єру. Вода в озері має особливий бірюзовий відтінок.

Від: www.mgirnews.in.ua

Зазначають, що це ідеальний відпочинок для вихідних. Сюди можна відправитися як з палатками, так і відпочити з комфортом: віднедавна тут діє відпочинковий комплекс зі всіма зручностями.

Скелі Довбуша

Від: film.ua

Місцем, де головний герой Вітько опиняється після перетину часового порталу; де зустрічається з відомим нам героєм Альошею Поповичем (у фільмі це Олежко Попович); де разом з Оленкою шукає місце для зустрічі з волхвами – це Скелі Довбуша на Болехівщині (Івано-Франківщина).

Вони є частиною скелястого виступу, який утворився ще 70 млн. років тому, й оточені буково-смерековим лісом. Скелястий виступ тягнеться від Львівщини (Сколівський район) до Болехівщини. На іншій, львівській стороні цього виступу знаходиться відоме місто-фортеця Тустань.

Від: Klymenkoy

Власне Скелі Довбуша свого часу були руським городищем, скельним монастирем білих хорватів, фортецею-сховком від монголо-татар. Детальніше читате тут http://dij.com.ua/travel/ne-tustanem-yedinim-skeli-dovbusha-na-bolehivshhini/

Тетерівський кіш

Від: discover.net.ua

Бій з половцями (правда, не знаю який саме) знімали саме тут.

Кіш є родинним еко-центром на Житомирщині. Якщо ви прихильники віри, звичаїв, свят, обрядів слов’ян, то вам сюди.

Від: visnik-press.com.ua

Центр заснований сім’єю Сергія Шевченка. Крім них, тут проживає і вірменська сім’я з Одеси.

Тут проводяться й дитячі табори. Проте, потрапляють сюди діти тих, хто є прихильником популяризації слов’янства. Щоб сюди потрапити потрібно дотримуватись суворої дисципліни: відмовитись від шкідливих звичок (паління, споживання алкоголю), не вживати м’яса, майже не вживати цукру й солі.

В Тетерівському коші святкують усі слов’янські свята, тут навіть розміщені статуї слов’янських богів висотою 3 м.

Природа тут неймовірна: р. Тетерів з канатною дорогою й скелястими берегами, озеро, два джерела.

Від: kinoafisha.ua

Розвиток українського кінематографу – це, звичайно, круто й давно пора. Ми у нього віримо. А ще дуже вдячні за можливість подивитися на красоти України: як досі незнані, так і ті, які стали наскільки близькими, що спочатку й не віриш, що це місця, де ти виріс/виросла.

Не Тустанем єдиним: «Скелі Довбуша» на Болехівщині

«Скелі Довбуша» розміщені в урочищі «Бубнище» Поляницького регіонального парку (належить до Болехівської міської ради, Івано-Франківської області). Вся територія загалом складає 100 га. До переліку пам’яток природи республіканського значення скелі та околиці були внесені ще у 1981 році.

Від: http://mr-brut.livejournal.com/153802.html

Скелясті виступи пісковиків, які якраз і є скелями, утворились ще 70 млн. років тому. Їхня довжина складає близько 1 км, а висота 200 м. Оточені вони буково-смерековим лісом.

Руське городище

Найбільш відомою частиною комплексу скель є так званий замок чи городище. Вважають, що воно виконувало роль і помешкання, і фортеці ще у Х ст. Городище з трьох сторін оточують скелі, а з четвертої – вал і рів. Ширина рову дорівнювала 10 м, для підтримки води у ньому була споруджена дамба.

Від: Klymenkoy

На території городища розміщуються три печери. Хоча, це скоріше не печери, а колись житлові приміщення, вибиті у скелі. Вони мають чіткі геометричні форми, є пропорційно правильними. У печерах оброблені не тільки стіни, а й стелі. Техніка обробки таких помешкань подібна на ту, яку використовували у печерах сіл Розгірче та Верхнє Синовидне Сколівського району Львівської області. Очевидно, їх зробили й заселяли представники однієї матеріальної культури і в один час.

Від: http://mr-brut.livejournal.com/153802.html

У скелі знаходиться й колодязь, до якого ведуть кам’яні сходи. Проте, його глибина не доходить до рівня води. Вважають, що колодязь служив для збору дощової води.

Вказують і на можливість виникнення тут окопів, мурів, валів, сходів аж у час монголо-татарських нападів (ХІІІ ст.). Тоді створене городище використовували як сховок і захист.

Скельний монастир білих хорватів

Цікаво, що тут виявили й великий курганний могильник, заввишки 1 м, а вище скель містяться видовбані глибокі ніші у каменях. Саме через це вказують на існування тут язичницького святилища слов’ян у Х-ХІІ ст. Скелі могли бути скельним монастирем білих хорватів, що проживали на цій території (подібно як скелі в Уричі, які пізніше стали скельним замком Тустань). Дехто зазначає, що скелі в Бубнищі нагадують індійські божниці у горах та великі індійські святилища. Вони могли доповнюватись й перероблятись у різні епохи.

Іван Вагилевич свого часу присвятив багато часу вивченню цих скель, а головно написам, які, правда, до цього часу не збереглися. Такі самі написи були виявлені ним у скелях Урича (знову ж, Тустань), Розгірчі та Верхньому Синовидному. Вагилевич називає їх рунами (давня германська й нордична абетка), проте, ще й у ХІХ ст. не всі поділяли його поглядів.

Від: KатюшаGO

Велику голову лева (дехто бачить тут пса) вважають зображенням язичницького божества. Інші вказують на те, що створена вона за короля Данила й присвячена його сину Леву. Ще інші називають голову «турком у тюрбані».

У ХІХ ст. «Скелі Довбуша» місцеві жителі називали просто каменем, тоді як географічною назвою були – Поляницькі чи Бубницькі скелі. Теперішня назва використовується з радянських часів. Опришки дійсно були в цих лісах у ХVІІ – ХVІІІ ст. Проте, чи ходив тут таки Олекса Довбуш поки невідомо.

Бубницькі чи Поляницькі скелі стали цікавим туристичним маршрутом для галицької інтелігенції у другій половині ХІХ ст., а Іван Франко навіть створив сюди туристичний маршрут через: Східницю – Угрич – р. Стрий – Крушельницю – Корчин – Верхнє Синовидне.